Про знаменитих іноземних полководців

КІМОН.

1. Кімон, син Мільтіада, афінянин в ранній юності пройшов через тяжке випробування. Коли його батько, будучи не в змозі заплатити державі накладений на нього штраф, помер у темниці, Кімона посадили до тієї ж самої тюрми, і за афінськими законами він міг вийти з неї тільки у тому випадку, коли б заплатив гроші, які належало утримати з батька. Одружений він був на єдинокровній своїй сестрі Ельпініці, взятій не з любові, а за звичаєм, оскільки афінянам дозволялося одружуватись на сестрах з батьківського боку. У шлюб з нею мріяв вступити якийсь Каллій, чоловік скоріше багатий, ніж знатний, що отримував великі доходи з рудників. Він попросив Кімона, щоб той поступився йому дружиною, обіцяючи, у випадку згоди, заплатити за нього штраф. Кімон відкинув таку умову, але Ельпініка заявила, що не потерпить, щоб син Мільтіада помер в державній в’язниці, коли у неї є можливість цьому завадити; тому вона вийде заміж за Каллія, якщо він виконає те, що обіцяв. (49)

2. Звільнившись таким чином з-під варти, Кімон швидко висунувся в число перших громадян. (50) Він був досить красномовним, щедрим і добре розбирався як в громадянських законах, так і у військовому ділі, оскільки з дитинства знаходився з батьком при війську. Так що і городяни підкорилися його впливу, і в армії він користувався великим авторитетом. Командуючи військом в перший раз, він розсіяв на ріці Стримоні великі сили фракійців, заснував місто Амфіополь і переселив до цієї колонії 10 тисяч афінян. (51) Іншого разу при Мікалі він розбив і взяв у полон 200 кораблів кіпро - фракійського флоту і того ж самого дня мав не менший успіх на суші: заволодівши неприятельськими судами, зразу ж висадив своє військо на берег і з першого ж натиску розгромив великі сили варварів. (52) Захопивши після цієї перемоги багату здобич, він вирушив у зворотний шлях, а так як деякі острови, страждаючи від жорстокої влади афінян, відпали до того часу від союзу, то Кімон підтримав вірних і привів до непокори непокірних. Особливу впертість виявив Скірос, населений долопами. Кімон спустошив його, виселив з міста і з острова туземних мешканців і розділив землю між афінськими громадянами. Змирився при його появі і Фасос, що хизувався своїми багатствами. (53) Здобич, привезена з цього походу, пішла на прикрасу південного боку Акрополя.

3. Возвеличившись після цих подвигів більш за всіх громадян, він накликав на себе ту ж саму ревність, що і його батько, і інші знатні афіняни. «Суд черепків», який греки називають остракізмом, засудив його до десятилітнього вигнання. (54) Від цього вироку афіняни постраждали більше ніж сам Кімон. В той час коли він мужньо підкорився розправі невдячних співвітчизників, лакедемоняни оголосили афінянам війну, і ті зразу ж пошкодували про випробувану доблесть Кімона. Так після п’яти років вигнання він був знову призваний на батьківщину (55) Маючи зі спартанцями зв’язки гостинності і бажаючи закінчення війни, він по своїй волі відправився до Лакедемону і заключив мир між двома могутніми державами. Незабаром після цього Кімон був посланий на Кіпр у званні командуючого з двомастами кораблями. Там підкоривши більшу частину острова, він раптом захворів і помер у місті Кітії. (56)

4. Довго афіняни відчували, що їм не вистачає Кімона не тільки на війні, але і вдома. Насправді щедрість цього чоловіка була такою, що, маючи в багатьох місцях маєтності і сади, він ніколи не ставив у них сторожів для охорони врожаю, щоб кожен бажаючий міг брати у нього все що завгодно. Слуги завжди носили за ним гроші на випадок, якщо хто-небудь попросить у нього милостиню, він подавав зразу ж, не бажаючи щоб відстрочку сприйняли за відмову. Зустрівши випадково якого-небудь погано одягненого бідолаху, він віддавав йому свого плаща. І обід у нього кожного дня готувався з розрахунку на те, що він покличе до себе з площі всіх, хто лишився без запрошення; цій звичці він не зраджував ніколи. Будь-хто міг розраховувати на його поруку, сприяння, кошти. Багатьом він допоміг в нужді, багатьох бідняків, що не залишили грошей на похорони, поховав за власний кошт. Чи дивно, що за такої поведінки і життя його було легким, і смерть гіркою для співгромадян.

ПРИМІТКИ:

49)…Сюжет першої глави викликає недовіру у істориків (див. прим. 14 до життєпису Мільтіада). Плутарх розповідає про шлюб Ельпініки, пов’язуючи його зі штрафом, а не з перебуванням Кімона у в’язниці. За Діодором, Кімон сам оженився на багатій нареченій.

50)… Кімон народився біля 510 р. до н. е., в 480 р. до н.е. приймав участь у Битві як простий воїн, а 478 р. до н. е. в якості стратега командував афінською ескадрою, що входила в загально грецький флот; в цей час переманив разом з Арістідом союзників від Спарти до Афін.

51)… Похід до Фракії відбувався в 475 р. до н. е. після звільнення проток від персів. Кімон захопив тоді приморське місто Ейон, яке відчайдушно обороняли перси. Чи то в цей час, чи через 10 років, вище по Стрімону, в 5 км від устя, він заснував колонію біля дороги, що вела до Пангейських золотих рудників – «Місто дев’яти шляхів», яке пізніше називали Амфіполем. Кімонові поселенці пізніше були вигнані фракійцями, і тільки в 437 р. до н. е. афіняни остаточно затвердились на цьому місці.

52)…Цю битву частіше за все називають битвою на ріці Евримедонті (в області Памфілії на півдні Малої Азії), в усті якої стояв величезний перський флот. Плутарх, посилаючись на істориків IV ст., називає цифри в 600 і 350 перських кораблів. Після перемоги Кімона перси звільнили Егейське море. При укладенні Каллієвого миру (449 р. до н. е.) кордоном морських зон впливу були визнані Хелідонські (Ластівчині) острови біля берегів Памфілії.

53)… Скірос і Фасос – острови біля берегів Фракії. Скірос не входив до Афінського морського союзу, плем’я долопів, що його населяло займалося піратством. Фукідід відносить завоювання Скіроса до 70 – років V ст. Золотоносний Фасос, що відійшов від афінян був упокорений невдовзі після битви при Евримедонті. Можливо, саме в цей час був заснований Амфіполь.

54)… Кімон був вигнаний остракізмом в 461 р. до н. е., зразу після ефіальтової реформи Ареопага. В цей період торжества демократичної партії Кімон постраждав як визнаний прихильник «вітчизняного строю», захисник Ареопага і шанувальник олігархічної Спарти.

55)…Кімон повернувся з вигнання на початку так званої 1-ї Пелопонеської війни (457 – 445 рр. до н. е.)

56)… Біля 450 р. до н. е. було укладено перемир’я між Афінами і Спартою.Афіняни спорядили тоді велику експедицію на Кіпр і в Єгипет. Кімон помер на Кіпрі в перший же рік походу – 449 р. до н.е.

ЛІСАНДР.

1. Лакедемонянин Лісандр (57) залишив після себе гучну славу, набуту скоріше щастям, чим доблестю. Відомо, що на 26-му році війни він примусив афінян здатися, але яким чином добився цього – ніхто не знає. Принаймні, він досяг мети, використовуючи не якості свого війська, а самовпевненість своїх неприятелів, які, не слухаючи своїх командирів, покинули кораблі, розбрелись полями і так опинилися в руках у противника. Після цього афіняни і здались лакедемонянам. Запишавшись цією перемогою, Лісандр, який і до цього був завжди зухвалим і владолюбним, проявив таке свавілля, що своїм поводженням порушив у всій Греції гарячу ненависть до лакедемонян. Раніше спартанці стверджували, що воюють заради руйнування нестерпного афінського панування, але Лісандр, оволодівши ворожим флотом біля ріки Егос, думав тільки про те, щоб підкорити своїй владі всі грецькі держави, прикриваючи свої дії інтересами Лакедемону. Звідусюди виганяв він прихильників Афін і призначав у кожному місті десятьох правителів, наділених верховною владою і необмеженими повноваженнями. В їхнє число він включав тільки відданих своїх гостинників або того, хто обіцяв йому у всьому слухатися.

2. І ось, коли у всіх містах встановилося правління «десяток», всі діла почали звершуватися за бажанням Лісандра. Щоб не втомлювати читача багатьма прикладами його жорстокості і віроломства, достатньо розповісти про один випадок. Повертаючись переможцем із Азії, він зайшов на Фасос і, оскільки держава фасосців відрізнялася особливою відданістю афінянам, загорівся бажанням розгромити його. Як наче бувші вперті вороги не стають інколи найвідданішими друзями! Передбачаючи, однак, що якщо його задум відкриється, то фасосці розбіжаться і потурбуються про своє спасіння… (58)

3. Отже, вони знищили засновану ним систему правління «десяток». (59) Тоді вражений і роздратований Лісандр замислив усунути лакедемонських царів. Втім, він розумів, що не може звершити таку справу без допомоги богів, оскільки лакедемоняни мали звичай у всіх ділах справлятися з їхньою волею. Перш за все він спробував підкупити Дельфійських жерців, а коли це не вдалося – звернувся до Додонського оракула. (60) Отримавши тут знову відмову, він заявив, що повинен виконати свої обітниці перед Юпітером – Амоном, уявляючи, що африканців йому буде простіше підкупити. Коли він з’явився з цією надією до Африки, жерці Юпітера дали йому потужну відсіч: вони не тільки відмовились від мзди, але і відправили до Лакедемону послів, що звинуватили Лісандра у спробі спокусити служителів храму. За цим звинуваченням він був притягнутий до суду, виправданий голосами суддів, посланий на допомогу Орхомену і вбитий ліванцями під Галіартом. (61) Справедливість вироку спростувала промова, знайдена в його домі після смерті. Він у ній закликав лакедемонян відмінити царську владу і вибрати військового вождя з числа всіх громадян, причому написана вона була так, що скидалася на вислів божества, яким Лісандр, що вірив у силу грошей, мав тверду надію обзавестись. Цю промову, як кажуть, написав для нього Клеон з Галікарнасу.

4. Не можна не згадати про витівку царського сатрапа Фарнабаза. (62) Командуючи флотом, Лісандр неодноразово проявляв жорстокість і жадібність. Підозріваючи, що про це донесли в Спарту, він попросив Фарнабаза, щоб той засвідчив перед ефорами, як гідно він вів війну і поводився з союзниками; все це він просив докладно викласти у листі, запевняючи, що в такій справі йому нададуть більше значення. Сатрап великодушно обіцяв виконати прохання і написав довге і багатослівне послання, в якому всіляко розхвалював Лісандра. Коли той прочитав і схвалив, Фарнабаз, прикладаючи печать, підклав під неї інший лист, такого ж розміру, як і перший, і настільки схожий на нього, що розрізнити їх було неможливо. В ньому він докладно викрив жадібність і віроломство Лісандра. Повернувшись з війни додому, Лісандр доповів верховній владі про свою діяльність так, як вважав за потрібне, і на підтвердження пред’явив листа, даного йому Фарнабазом. Відправивши Лісандра і ознайомившись з листом, єфори дали потім прочитати написане йому самому. Так Лісандр необачно доніс на самого себе.

ПРИМІТКИ:

57)…Про походження і молоді роки Лісандра нічого невідомо. Відомості про нього починаються з часу включення його до Пелопонеської війни. За деякими даними, він був сином Арістокріта – чоловіка з царського роду Гераклітів і рабині – ілотки.

58)…Розповідь про жорстокість Лісандра опинилася в лакуні. Фасос – золотоносний острів біля берегів Фракії, що входив до Афінського морського союзу. Лісандр «наводячи порядок» у Фракії після капітуляції Афін, розправився з демократичною партією Фасоса. Про підступне умертвіння демократів Мілету див. Плутарх, VIII, XIX.

59)…Незабаром після закінчення Пелопонеської війни, в той час, коли Лісандр самовільно розпоряджався на островах і берегах Егейського моря (404 – 403 рр. до. н. е.), у Спарті визріла опозиція царів його політиці. Осінню 403 р. до н. е. цар Павсаній сприяв падінню лісандрового режиму в Афінах; після цього спартанська влада знищила декархії в деяких містах. Звідціля – задуми Лісандра про державний переворот. Непот не говорить про його спробу правити через підставного царя Агесілая.

60)… Додонський оракул – знаменитий древній оракул Зевса в Епірі.

61)…В 396 р. до н. е. Лісандр служив під началом Агесілая в Азії. Після повернення його до Спарти почалася Беотійська війна, названа на більш пізньому етапі Корінфською; приводом для неї послугував конфлікт ліванців з союзницею Спарти в середній Греції – Фокідою. Сторону Спарти тримало велике беотійське місто Орхомен. В каральний похід на Фіви виступили Лісандр і цар Павсаній. Війська йшли різними шляхами і під стінами беотійського Галіарту Лісандр попав у засідку до підходу царя. Згодом Павсаній був звинувачений в умисному спізненні і, рятуючись від суду, втік зі Спарти.

62)…Епізод з Фарнабазом стався після капітуляції Афін, під час «правління» Лісандра в Егеїді (404 – 403 рр. до н. е.) Спартанець робив грабіжницькі реквізиції в сатрапії Фарнабаза – Фрігії при Геллеспонті.

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.

Рим, І ст. до н. е.