Поминки
Гумореска 18+
Зі скарбниці «Грішно й смішно»
Як каже кум, коли підвип’є:
«Не говоріть про мене лишнє!
Не вірте у плітки сьогоднішні й давнішні —
Насправді сам про себе я знаю набагато грішні!»
Повідав мені байку кум
Чи то про сон, чи то про філософський роздум:
Я так й не встиг второпати
Урок наочний: чи краще розказати, чи промовчати?!
Якось увечорі зморились куме до безтями,
Взявши на груди лишнього, що не зійшлись края з кінцями.
Якби ж він знав, що ці судоми вже останні,
То влаштував би ще з учора проводи шикарні!
Захропіли куме, піджавши втомлені ножечки,
І приснилися йому власні прощавальні поминки.
Бачить він себе на фото — прямо під вінець,
Виглядає бездоганно, начебто Творець.
І гості вже поспішають на фінальну тризну,
Хтось обговорює ще домовину:
Що у труні тримався гарно й не хропів!
-В новому секонд-хенді серед квітів як живий — казали, майорів.
Що був красивий, але задумливий — хтось вразився,
«Цілеспрямовано брів до кінця!» — підсумувала якась потвора.
А хтось не витримав і щиро поцікавився:
«Ніхто не знає, що він пив учора?!»
Про себе з некрологу вже дізнався:
Яке життя було бентежне і як його покинув,
Коли терпець востаннє урвався,
І як велично й раптово згинув.
Так, невеселим вийшов некролог...
ЗатЕ порадував сам епілог:
Досяг усього, про що посмів лиш мріяти.
Бажаємо в раю лиш вічне сіяти.
Дізнався, що, може, жив би ще принаймні,
Аби не лікарі бездарні.
А що хворів на виразку - то на дивацтво —
Генетика була причиною, а не пияцтво!
Дякували гості, що був у багатьох в житті,
А хтось підмітив: «Не залишив заповіту жінці».
Хтось заперечував, що був усе життя він у ярмі — щоденно,
Тому одружений на неї був посмертно.
Ще вчора, кажуть, у дружини він просив прощення,
Вже, мабуть, відчував години передсмертя.
Читав запоєм біблію й страждав з похмілля,
Тому і не приходило прозріння — лиш божевілля.
Хоч і не був взірцем,
Але усе-таки був генієм,
І що одного разу він спіймав успіх...
Та кум його згадати так і не зміг.
Що навіть дурнем бути був не здатний — скорився,
Що йшов назустріч щастю — розминувся.
Не бовдуром був лиш тільки випити,
Тож і не міг вже здраво мислити.
Що брав кредити він довіри під відсотки скромні,
А віддавав неначе з пекла, з приісподні.
Життя любив в усіх його наслідках як насолоду,
Але невдахою був іще зроду.
Ретельністю усе життя компенсував бездарність,
Що йолоп був — і тим здобув всю популярність.
Шукав покликання, але до призову так і не встиг...
Народжувалися знову и знову на поминках історії інтриг.
Із переваг хтось зауважив: не курив
І по бабам шури-мури не крутив.
Мав гідність, хоч би й чоловічу...
Лиш в чарці міри не знав вічно!
На поминках всі тусувалися,
З порога обіймалися і цілувалися.
Шукали, куме, вимикач: Марш Мельденсона — суцільний фальш!
І гості танцювали зовсім не ТАКТичний жіночий вальс!
Що був бездарно артистичний,
Що після смерті маєстат став геть величний.
Порив в науці мріяв залатати...
Хитає головою кум: «Я всіх люблю, але міг і ненавидіти».
Підслухав кум про себе стільки небилиць,
Для гуморесок тисячу дурниць!
А сам міркує: «Якщо пліткують — значить, ще живу,
Тож всі вершини попереду ще на віку!»
Хотів вже обійняти кум всіх на прощання,
Але прокинувся від вигорання для лікування.
І тягнеться до чарки кум — похмілля промовля- справа від Бога,
Тож Лебедина пісня буде довга.
Після такого сну у кума, звісно, все тремтить,
А тут іще дружина цинічно ковдру відібрала.
«Чого прокинувся?!» — ну як заверещить:
«Вертайся у родину! Тобі ще помирати рано!»
Цей ранок дуже був до речі — нарешті без хімер,
Кум не одразу зрозумів: чи народився, чи помер.
Бігом до лісу — і пита в зозулі про святе,
А та злякась і почала запинатися — тепер в невіданні так і живе.
Тож висновок один, сміється кум з під сивини:
Живіть на повну, пийте чарку й не зважайте на плітки!
Мораль проста, як світ, і не треба мудреців:
Плітки нас роблять цікавішими за диваків.
В.С.Курзанцев
про себе стільки нового дізнався, що можна ще років сто жити й дивуватися!