Смерть Кухуліна
з рубрики / циклу «Саги Ірландії»
- Ще ніколи до цього дня, - сказав Кухулін, - я не чув скарг жінок чи дітей без того, щоб не допомогти їм.
П’ятдесят жінок королівського роду загородили йому шлях. Їхньою метою було – відволікти його від виїзду на нові подвиги, затримати його у Емайн – Махі. Принесли також три чана з водою, щоби, занурившись у них, він охолодив свій бойовий запал. Таким чином вдалося утримати його від виїзду на бій у цей день.
Вороги Кухуліна почали чекати його зранку. Сини Калатина (1) розташували своє військо навколо Емайн – Махі. Дим пожеж від підпалених ними сіл утворив величезну хмару, що накривала собою всю Емайн – Маху. Військо синів Калатина зчиняло такий гамір, що королівський дім в Емайн – Махі весь трясло і зброя падала зі стін. Погані вісті доходили до Кухуліна.
Тоді заспівала Леборхам:
- Устань, о Кухуліне, вставай на поміч
Мешканцям рівнини Муртемне (2)
Супроти воїнів Лагена, о сину Луга,
О, герою, на благо вирощений всім,
Зверни на ворогів свої прийоми дивно - бойові.
Їй у відповідь заспівав Кухулін:
- О, жінко! Дай же мені спокій
Адже не я один боєць в країні Конхобара.
Обов’язки мої великі і турботи,
Але тут не один я у цій справі!
Недобре ж радиш ти мені, о, жінко!
Після таких великих, незліченних праць
Чи йти мені з охотою й бажанням
Назустріч ранам і майбутній смерті?
Заспівала Ніам (3), дочка Кельтхайра, дружина Конала Переможного:
- Ти йти повинен в бій, о Кухулін,
Лиш ти один здолаєш наших ворогів.
Тоді Кухулін кинувся до своєї зброї. Він одяг свій бойовий обладунок, але в той час, коли він одягався, пряжка, якою скріплявся плащ, випала з його рук.
Він заспівав:
- Це не вина мого плаща,
Не він натер мене до крові.
Це є вина моєї пряжки,
Що впавши простромила
Ноги моєї шкіру.
Він закінчив споряджатися, схопив свого щита з гострими бортами і бахромою і сказав, звертаючись до Лойга, сина Ріангабара:
- Милий Лонг, приготуй для нас колісницю.
- Клянусь богом, яким клянеться мій народ, - відповідав Лойг, - якби всі люди з королівства Конхобара обступили Сірого з Махи, то і їм би не вдалося запрягти його в колісницю. Ніколи до цього дня не давав він тобі віщування, яке б не справдилось. Якщо хочеш, піди сам до Сірого і спитай у нього.
Кухулін підійшов до коня. І той тричі повернувся до нього лівим боком. (4)
У ніч напередодні Морріган розбила колісницю Кухуліна. (5) Вона не хотіла, щоб він ішов у бій, бо знала, що він не повернеться в Емайн – Маху.
Але Кухулін звернувся до свого коня і заспівав йому:
- Не таким був твій звичай, о Сірий, із Махи,
Щоб відповідати зловісним знаком на мій заклик.
І тоді підійшов до нього покірно Сірий із Махи, але він зронив дві великі криваві сльози на свої копита. Кухулін скочив на колісницю і рушив у бік півдня дорогою, що вела до Мід – Луахайру.
Стала перед ним жінка, Леборхам, дочка Ауе і Адарк, раба і рабині Конхобара, з королівського дому його. Вона заспівала:
- Не залишай, не залишай нас, Кухуліне!
Твоє обличчя в шрамах бойових – наш захист,
Воно є - наше миле щастя.
О горе для жінок! О горе для синів!
І довгим буде плач, коли загинеш ти!
Тричі п’ятдесят жінок королівського роду з Емайн – Махи вторили голосними голосами тій пісні.
- Краще б нам не виїздити, - сказав Лойг. – До цього дня ти зберігав у собі цілою силу, отриману тобою від материнського роду.
- Ні, на жаль! – відповідав Кухулін. – Рушай в дорогу, Лойг. Візнику належить правити кіньми, - воїну – захищати слабких, мудрому – давати поради, жінкам – нарікати. Вези мене в бій. Стогони ні для чого не служать, вони не захистять від ворога.
Виїжджаючи Лойг зробив колісницею повний поворот управо. Тоді жінки випустили крик скорботи, крик страждання, крик жалю, б’ючи в долоні. Вони знали, що Кухулін, їхній захисник, не повернеться живим до Емайн – Махи, що цього ж дня прийме він смерть. Вони заспівали:
- Зграя жінок сумна.
Вона проливає сльози рясні.
Скінчивши співати вони випустили крик скорботи, крик страждання. Вони знали, що герой Кухулін не повернеться до них.
На шляху Кухуліна знаходився дім його годувальниці, що виростила його. Він заходив до неї кожного разу, коли їхав на південь Ірландії або повертався з тієї сторони. У неї завжди був кухоль пива для нього. Кухулін випив пиво і поїхав далі, попрощавшись з годувальницею.
Він їхав по дорозі в Мід – Луахайр і проминув долину Могна. Тут побачив він на своєму шляху трьох стареньких, кривих на ліве око. (6) Вони смажили на рожнах з гілок горобини собаче м’ясо, приправляючи його отрутою і заклинаннями. На Кухуліні лежало зарікання – не відмовлятися від їжі з будь-якого вогнища. Друге зарікання лежало на ньому – не їсти м’яса свого тезки. (7) Не затримуючись він хотів проїхати мимо старих, бо знав, що нічого доброго для нього тут немає. Але одна зі старих сказала йому:
- Завітай до нас, о Кухулін!
- Не піду я до вас воістину, - відповідав Кухулін.
- У нас тут собаче м’ясо, - сказала стара. – Якби у нас було багате вогнище, ти, звичайно ж, зайшов би. Але так як те, що у нас є, нікчемне, ти і не заходиш. Негідно робить велика людина, гидуючи малим.
Тоді Кухулін підійшов до неї, і стара подала йому собачу лопатку лівою рукою. І Кухулін почав їсти м’ясо лівою рукою, і клав його під своє ліве стегно. І ліва рука його, якою він брав собаче м’ясо, і ліве стегно, під яке він клав його, були вражені на всю довжину, і не стало в них попередньою міцності.
Поїхали Кухулін і Лойг далі по дорозі до Мід-Луахайр. Вони обігнули гору Фуат. Коли вони опинилися з південного боку її, Кухулін спитав:
- Що видно попереду нас, милий Лойг?
- Багато жалюгідних ворогів, а значить – велика перемога.
- Горе мені, - сказав Кухулін і заспівав:
- Я чую великий шум,
Ми побачимо коней темно-червоної масті.
Ось зіткнуться щити, підняті лівою рукою.
Першим впаде візник,
Слідом за ним упадуть коні перед бійцем,
На жаль! Довго водив я в бій воїнів Ірландії!
Кухулін і Лойг продовжили свій шлях на південь, по дорозі до Мід – Луахайру, поки не побачили замок на рівнині Муртемне. Там зустріли вони ворогів. Ерк, син Кайрпре, що загинув від руки Кухуліна, заспівав:
- Я бачу, прекрасну, прикрашену колісницю,
Що мчить на нас.
Над нею майорить широкий зелений прапор (8)
На ній – воїн, що рветься у бій.
- Цей воїн прагне сюди, щоби напасти на нас. Приготуємось же зустріти його, - сказав Ерк і заспівав знову:
- Піднімайтесь мужі Ірландії, піднімайтесь!
Перед нами Кухулін войовничий,
Переможець з червоним мечем (9)
Піднімайтесь, мужі Ірландії!
- Як ми вишикуємось для битви? – спитали воїни.
- Ось моя порада, - відповідав Ерк. – Ви всі родом з чотирьох різних п’ятин Ірландії. Поєднуйтесь же в одне тіло в бою. Зімкніть ваші щити, щоб створити як би єдину стіну з усіх сторін, і з боків і зверху. На кожному з вуглів висуньте вперед по три чоловіка; двоє з них повинні бути з числа найсильніших воїнів, і нехай вони б’ються один з одним, третім же нехай буде біля них заклинач. (10) Він попросить Кухуліна позичити йому списа, на ймення Славний зі Славних. Прохання заклинача буде мати таку силу, що Кухулін не зможе відмовити у списі, і тоді він буде пущений у нього. Є пророцтво, що цей спис, повинен вразити короля. Якщо ми випросимо списа у Кухуліна, то не на шкоду нам сповниться пророцтво. Випустіть крик туги та крик заклику на допомогу – і запал Кухуліна та його коней завадить йому заспівати і почати викликати нас на єдиноборство поодинці, як він це робив в боях за бика з Куалнге.
Як сказав Ерк, так і було зроблено.
Достатньо наблизившись до війська, Кухулін на своїй колісниці зробив три своїх громових прийоми: грім ста, грім трьохсот, грім тричі дев’яти мужів.
Подібно до удару мітли, що гонить перед собою ворогів по рівнині Муртемне, наздогнав він вороже військо і заніс над ним свою зброю. Він працював однаково як списом, так щитом і мечем; він пустив у хід всі свої бойові прийоми.
І скільки є в морі піщинок, в небі – зірок, у травня – краплинок роси, у зими – сніжинок снігу, в бурю – градин, в лісі – листя, на рівнині Брега (11) – колосків золотого жита і під копитами ірландських коней – травинок у літній день, стільки ж половин голів, половин черепів, половин рук, половин ніг і різних червоних кісток покрили всю широку долину Муртемне. І стала сірою рівнина від мозків убитих після цього запеклого побоїща, після того як Кухулін погрався там своєю зброєю.
Побачив Кухулін на краю ворожого війська двох бійців, що бились один з одним: здавалося, неможна було відірвати їх одного від одного.
- Ганьба тобі, о Кухулін, - вигукнув заклинач, - якщо ти не рознімеш цих двох людей.
Кухулін кинувся на них і завдав кожному такого удару кулаком по голові, що мозок виступив у них назовні через вуха і ніс.
- Ти розняв їх, - сказав заклинач, - вони більше не завдадуть один одному шкоди.
- Вони б не втихомирились, якби ти не попросив мене втрутитись, - відповідав Кухулін.
- Позич мені свого списа, о Кухулін, - сказав заклинач.
- Клянусь клятвою мого народу, - відповідав Кухулін, - у тебе не більше потреби в ньому, чим у мене. Мужі Ірландії зараз нападають на мене і я з ними б’юся.
- Я складу злу пісню на тебе, якщо ти не даси його, - сказав заклинач.
- Ніколи я ще не бував проклятим і зганьбленим за відмову зробити подарунок чи за скупість.
З цими словами Кухулін метнув списа древком вперед, і він пробив голову заклинача і вразив на смерть ще дев’ять чоловік, що стояли за ним.
І Кухулін проїхав на своїй колісниці по ворожому війську з кінця в кінець.
Тоді Лугайд, син Куроя, підняв смертоносного списа, що, готовий служити, упав між синів Калатина.
- Хто загине від цього списа, о сини Калатина? – спитав Лугайд.
- Король загине від цього спису, - відповідали ті.
Тоді Лугайд метнув списа в колісницю Кухуліна, і він попав у Лойга, сина Ріангабара, так що його нутрощі випали на подушку колісниці. Сказав Лойг:
- Я отримав тяжку рану.
Кухулін витяг списа з рани і попрощався з Лойгом. І сказав він:
- Сьогодні я буду і бійцем і візником.
І знову він проїхав на своїй колісниці по ворожому війську з кінця в кінець.
Коли він досяг краю війська, він побачив двох других бійців, що билися один з одним, і з заклиначем біля них.
- Ганьба тобі, о Кухулін, якщо ти не рознімеш нас, - сказав один з тих хто бився.
У відповідь Кухулін кинувся на них і відкинув одного вправо, другого вліво с такою силою, що вони упали мертвими біля підніжжя сусідньої скелі.
- Позич мені свого списа, о Кухулін, - сказав заклинач.
- Клянусь клятвою мого народу, - відповідав Кухулін, - у тебе не більша потреба в ньому, чим у мене. Моїй руці, моїй мужності і моїй зброї належить сьогодні очистити рівнину Муртемне від війська чотирьох королівств Ірландії.
- Я складу про тебе злу пісню.
- Не повинен я двічі в один день виконувати одне прохання. Я вже викупив свою честь, виконавши прохання першого разу.
- Я складу злу пісню проти Улада із-за тебе, - сказав заклинач.
- Ніколи ще до цього дня не падали на Улада ганьба і прокляття за мою відмову зробити подарунок чи за скупість. Хоча мало мені лишилося жити, але не піддасться Улад сьогодні безчестю.
І Кухулін метнув списа древком вперед, і він пробив голову заклинача і вразив на смерть ще дев’ять чоловік, що стояли за ним.
І Кухулін проїхав на своїй колісниці по ворожому війську з кінця в кінець.
Тоді Ерк, син Кайрпре, Геройського Воїна, підняв смертоносного списа, який готовий служити, що упав між синів Калатина.
- Що звершить цей спис, о, сини Калатина? – спитав син Кайрпре.
- Не важко сказати. Король загине від цього списа, - відповідали сини Калатина.
- Я вже чув, як ви говорили, що від цього списа загине король, ще того разу, коли його метнув Лугайд.
- Так і сталось, - сказали сини Калатина, - бо від нього загинув король візників Ірландії, візник Кухуліна Лойг, син Ріангабара.
- Клянусь клятвою мого народу, - відповідав Ерк, - король, про якого ви говорите, ще не той король, якого Лугайд повинен вразити цим списом.
І Ерк метнув списа в Кухуліна, і він попав у Сірого із Махи.
Кухулін витяг списа з рани. Він і кінь його попрощалися один з одним. Сірий з Махи покинув його, побіг від нього, несучи на своїй шиї половину дишла, і кинувся в Сіре озеро біля гори Фуат. З цього озера його і добув колись Кухулін, в це ж озеро він і повернувся, смертельно поранений.
- Сьогодні, - сказав Кухулін, - я буду на колісниці з одним конем і з половиною дишла.
Кухулін уперся ногою в край зламаного дишла і ще раз проїхався на своїй колісниці по ворожому війську з кінця в кінець.
І побачив він знову двох бійців, що билися один з одним, з заклиначем біля них. І він роздійняв їх таким же чином, як і ті дві інші пари бійців, що зустрів раніше.
- Позич мені свого списа, о Кухулін, - сказав заклинач.
- У тебе не більше потреби в ньому, чим у мене, - відповів Кухулін.
- Я складу злу пісню проти тебе.
- Я достатньо зробив для своєї честі сьогодні. Не повинен я в один день виконувати одне прохання більше чим один раз.
- Я складу злу пісню проти Улада через тебе.
- Я достатньо зробив для честі Улада сьогодні, - сказав Кухулін.
- Я складу злу пісню проти твого роду, - сказав заклинач.
- Не хочу я, щоб до земель, в яких я не бував, пішов слух про моє безслав’я. Мало ж мені лишилося життя!
І Кухулін метнув списа древком вперед, і він пробив голову заклинача і ще тричі дев’ять інших мужів.
- Це дар гніву, о Кухулін, - сказав заклинач.
І Кухулін в останній раз проїхав на своїй колісниці по ворожому війську з кінця в кінець.
Тоді Лугайд, син Куроя, підняв смертоносного списа, що готовий служити і який упав між синів Калатина.
- Що звершить цей спис, о, сини Калатина? – спитав він.
- Король загине від нього, - відповідали сини Калатина.
- Чув я це від вас, коли його метнув Ерк сьогодні вранці.
- Так і сталось, - сказали сини Калатина, бо від нього загинув король коней Ірландії, Сірий із Махи.
- Клянусь клятвою мого народу, - відповідав Лугайд, - удар нанесений Ерком, не вразив ще того короля, якого повинен убити цей спис.
І Лугайд метнув списа в Кухуліна, і він попав у нього, так що його нутрощі випали на подушку колісниці. Тоді Чорний з Чудової Рівнини побіг, забираючи з собою залишки дишла. Він досяг Чорного озера біля Мускрайт – Тіре, того місця, звідкіля Кухулін добув його. Кінь кинувся в озеро, і воно закипіло. Лишився Кухулін один на колісниці на полі битви.
- Я хотів би, - сказав він, - дістатися до того озера, щоби напитися з нього води.
- Ми дозволяємо це тобі, - була йому відповідь, - при умові, що ти потім повернешся до нас.
- Прошу вас прийти за мною, - сказав Кухулін, - якщо я не зможу сам повернутися.
Він підібрав свої нутрощі і дійшов до озера, притримуючи їх на ходу рукою. Він напився води і викупався в озері, притискаючи живіт рукою: ось чого озеро на рівнині Муртемне називається Озером Допомогаючої Руки
Напившись води і викупавшись, Кухулін пройшов декілька кроків. Він попросив своїх ворогів підійти до нього. Великий загін воїнів наблизився до нього. Кухулін спрямував погляд на них. Він підійшов до високого каменя, (12) що був на рівнині, притулився до нього і прив’язав себе до нього поясом, бо не хотів помирати ні сидячи, ні лежачи, але хотів померти стоячи.
Тоді воїни оточили його, але вони не насмілюватися його чіпати, бо їм здавалось, що він ще живий.
- Ганьба вам, - сказав Ерк, син Кайрпре Геройського Воїна, - якщо ви не знімете з нього голову і не помститеся за мого батька, якому він зняв голову.
І тоді прискакав Сірий з Махи до Кухуліна, щоб захистити його, поки ще була в ньому душа, і виходив промінь світла із його чола. Три кривавих натиски здійснив Сірий з Махи через Кухуліна, а саме: своїми зубами він убив п’ятдесят, а кожним зі своїх копит – по тридцять воїнів. Тому-то і говориться: «Не бувало більш нищівного натиску, ніж здійснений Сірим з Махи після смерті Кухуліна».
Потім злетілися птахи і сіли на плечі Кухуліна.
- Не бував він раніше стовпом для птахів, - сказав Ерк, син Кайрпре.
Лугайд ухопився за волосся Кухуліна з-за його спини і відрубав йому голову. (13) Тоді випав меч з руки Кухуліна і, ударив праву руку Лугайда, відсік її, і вона упала на землю. На помсту за це була відрубана права рука у Кухуліна.
Після цього військо вирушило в путь, забираючи голову Кухуліна і його праву руку. Воно прибуло до Темри. Там і була похована голова Кухуліна і його права рука разом зі щитом.
Кенфайлад, (14) син Айліля, склав пісню:
- Він загинув, прекрасний стовп,
Сильний воїн, могутній муж-захисник!
Він повстав, потужніший, ніж ціле військо,
На сина трьох псів (15) – Лугайда, сина Куроя,
Його люта хоробрість вбила безліч ворогів,
Смерть його не була смертю боягуза.
Чотирижди вісім воїнів, і чотирижди десять,
І чотириста сорок – о, грізний подвиг!
- І ще чотирижди двадцять – все жертви його слави!
- Загинули під ударами сина Суалтама.
Потім військо рушило далі у бік півдня. Воно досягло ріки Ліффея (16) Прибувши туди, Лугайд сказав своєму візнику:
- Пояс мій став для мене важким. Я хотів би скупатися.
Він відділився від війська і почав купатися. Військо ж пішло далі. Риба прослизнула поміж ніг Лугайда; він спіймав її, витяг з води і віддав своєму візнику. Той розпалив вогонь, щоб її підсмажити. Тим часом військо уладів рухалося з півночі, (17) з боку Емайн – Махи. Воно підходило до гори Фуат, щоб збирати там данину.
Кухулін і Конал Переможний були двома суперниками у подвигах, і між ними був укладений договір: за того з них, кого уб’ють першим, помститься другий. «Якщо мене уб’ють першим, як швидко ти помстишся за мене?» - спитав Кухулін. «В той же день, коли ти будеш вбитий, я відомщу за тебе ще до вечора, - відповів Конал. – А якщо мене уб’ють першого, з якою швидкістю помстишся за мене ти?». – «Я не дам охолонути твоїй крові на землі, - відповів Кухулін, - як ти вже будеш відомщений».
Конал був на своїй колісниці, на чолі війська уладів, біля гори Фуат. Там зустрів він Сірого з Махи, усього в крові, який біг до Сірого озера. Заспівав Конал:
- Якщо цей кінь з дишлом скаче до Сірого озера,
Значить, пролилася кров, розбиті колісниці,
Розсічені й відняті щити,
Пролилася кров людей і коней
Навколо правої руки Лугайда.
- Лугайд, син Куроя, сина Даре, убив мого молочного брата Кухуліна, - сказав він.
І Конал, якого вів Сірий з Махи, почав обдивлятися всю місцевість навкруги. І вони побачили тіло Кухуліна біля високого каменя. Підійшов Сірий з Махи і поклав свою голову на груди Кухуліна.
- Велика печаль Сірому з Махи це тіло, - сказав Конал.
Неподалік звідтіля Конал побачив вал.
- Клянусь клятвою мого народу, - сказав Конал, - цей вал буде зватися Валом Великого Воїна.
Після цього Конал вирушив далі по слідах війська. Лугайд в цей час купався.
- Подивись навколо, - сказав він візнику, - щоб хто-небудь не наблизився до нас непоміченим.
Той подивився.
- Якийсь вершник наближається до нас. (18) З надзвичайною поспішністю і швидкістю скаче він. Наче всі ворони Ірландії літають над ним, а перед ним наче від лапатих пластівців снігу біліє рівнина.
- Не подобається мені цей вершник, що так поспішає, - сказав Лугайд. – Це Конал Переможний на своєму коні Червоній Росі. Те, що здається тобі птахами, що літають над ним, - це грудки землі, які кидають копита його коня, а те, що здається лапатими пластівцями снігу, від яких біліє перед ним рівнина. – це піна з морди коня, що падає в вудил. Подивись ще, по якій дорозі він направляється.
- Він направляється до броду, - відповідав візник, - по тій дорозі, по якій пройшло наше військо.
- Хай би цей вершник обминув нас, - сказав Лугайд, - не гарна для нас бойова зустріч з ним.
Коли Конал переможний досяг середини броду, він подивився в обидві сторони.
- Ось два чужих воїна, - сказав він.
Тричі подивився він на них.
- Перш ніж продовжувати путь, - сказав він, - треба дізнатися що це за люди.
І він під’їхав до них.
- Приємно бачити обличчя боржника, - вигукнув Конал Переможний, - коли можна від нього вимагати виплати боргу. Я твій позикодавець, а ти, вбивця мого товариша Кухуліна, мій боржник. За цим-то боргом я і з’явився.
- Твоя вимога – не по праву, - відповідав Лугайд. – Позов твій буде законним тільки за умови, якщо бій між нами відбудеться не тут, а в Мумані. (19)
- Я згоден, - сказав Конал, - з тим тільки, щоб нам туди їхати не одною дорогою, щоби не бути нам разом і не розмовляти в дорозі.
- Це не важко зробити, - відповідав Лугайд. – Я поїду через Бел-Габруйн, Габар і Майрг-Лаген, а ти іншою дорогою, і ми з’їдемося в Аргетросі.
Лугайд прибув на місце першим. Незабаром з’явився і Конал, який зразу ж метнув у нього списа. Лугайд в ту мить, коли був уражений списом, впирався ногою у високий камінь на рівнині Аргетрос: ось чому один з каменів на ній зветься Каменем Лугайда.
Отримавши цю першу рану, Лугайд почав відступати до місцевості, що нині називається Могилою Лугайда, біля мостів Оссойрге. Там бійці обмінялися речами.
- Я хотів би, - сказав Лугайд, - щоб ти вчинив по правді людській.
- Що це значить? – спитав Конал Переможний.
- А те, що ти повинен битися однією рукою, бо у мене лише одна рука.
- Нехай буде так, - сказав Конал Переможний.
І вони прив’язали одну руку Конала до його боку. Після цього вони почали битися і билися від однієї стражі до другої, (20) але жоден з них так і не зміг здолати другого.
Бачачи, що він не може сам здолати супротивника, Конал Переможний глянув на свого коня Червону Росу, що стояв поряд. У цього коня голова була як у пса, і він мав звичай гризти людей в битвах і єдиноборствах. Підскочив кінь до Лугайда і вирвав у нього з боку шматок тіла, так що його нутрощі упали йому до ніг.
- Горе мені! – закричав Лугайд. – Не по людській правді ти вчинив Конал.
- Я поручився лише за себе, - відповідав той, - а не за звірів і нерозумних тварин.
- Тепер я знаю, - сказав Лугайд, - що не підеш ти, не забравши з собою мою голову, як ми забрали голову Кухуліна. Бери ж мою голову на додаток до твоєї голови і моє князівство – до свого князівства, і мою зброю – до твоєї зброї. Згоден я на те, щоб ти віднині був першим героєм Ірландії.
І Конал Переможний відрубав голову Лугайду, сину Куроя.
Він поїхав, забравши з собою цю голову. Він наздогнав військо уладів в Ройрені, що в Лагені.
Улади не знайшли в собі мужності, щоби з урочистостями вступити до Емайн - Махи цього тижня. Ця мужність належала лише Кухуліну. Його душа явилася п’ятдесятьом жінкам королівського роду, яких його виїзд на бій вкинув у скорботу. Він наздогнав військо. З’явилося небачене видовище: колісниця Кухуліна в повітрі, над Емайн - Махою, і, стоячи на ній, Кухулін, мертвий, співав:
- О Емайн - Маха! О Емайн - Маха!
Великий, найвеличніший скарб!
ПРИМІТКИ:
1)…сини Калатина – у «Викраденні бика з Куалнге» Кухулін в серії єдиноборств убив в числі інших Калатина і його двадцять сім синів. Тоді Медб виховала трьох малолітніх, що залишилися живими синів Калатина. Знаючи, що людською силою неможна здолати Кухуліна, вона, відрубавши їм по одній руці і одній нозі (магічний прийом), зробила їх могутніми чарівниками і поставила на чолі спорядженої нею армії. Іншими видатними бійцями в її війську були Лугайд, син Курої, король Мумана, і Ерк, син Кайрпре, король Темри, - непримиримі вороги Кухуліна, який убив їхніх батьків.
2)… Жителям рівнини Муртемне…- рівнина на південь від Емайн – Махи, яка складала частину власного наділу Кухуліна.
3)… заспівала Ніам…- не сама Ніам, а її привид, створений чарами ворогів.
4)… І той тричі повернувся до нього лівим боком… - погана ознака: ліва сторона віщувала нещастя. Зіставити нижче: щоб відвести зле віщування, візник Кухуліна Лойг робить повний оберт колісницею направо.
5)…в ніч напередодні Морріган розбила колісницю Кухуліна. – Морріган, богиня війни, за звичай зображується як ворожа до Кухуліна. Колись захоплена доблестю Кухуліна, вона з’явилася до нього у вигляді земної жінки і запропонувала свою любов; але він, не узнавши богині, з презирством відкинув її, і з того часу вона перейнялася непримиренною ненавистю до нього.
6)… трьох стареньких, кривих на ліве око…- тобто трьох дочок Калатина, підісланих Медб, щоб згубити Кухуліна. Зловісною у них виявляється ліва половина обличчя. Ці кельтські відьми – прототип виведених Шекспіром у «Макбеті».
7)…другий зарок лежав на ньому - не їсти м’яса свого тезки. – Даний зарок має явно тотемний характер: Кухуліну, «Псу Кулана», не дозволяється їсти м’ясо свого тезки.
8)… над нею майорить широкий зелений прапор – національний ірландський колір (Зелений Ерін).
9)… переможець з червоним мечем… - тобто з кривавим.
10)… третім же нехай буде біля них заклинач…- досить складна хитрість, мета якої, як буде видно в подальшому, звернути увагу Кухуліна і дати можливість заклиначам заговорити з ним.
11)… на рівнині Брега…- тобто на одній з найбільших рівнин Ірландії, що лежить на південь від Муртемне, в графстві Міт, на північний захід від Дубліна.
12)… Він підійшов до високого каменя…- ймовірну до менгіру (див. прим. до саги «хвороба Кухуліна»).
13)… Лугайд ухопився за волосся Кухуліна… і відрубав йому голову…- за іншим переказом, голову Кухуліна відсік Ерк. Згідно з хронікою Тігеграха, складеною в XI ст. на основі древніх джерел, Кухулін загинув від руки Лугайда і Ерка в 39 році н. е. у свої двадцять сім років.
14)…Кенфайлад…- бард, який помер, згідно з хронічками, в 678 чи 679 році н.е.
15)…син трьох псів…- цей вислів тут не має зневажливого смислу. Блатнат, дружина Курої і мати Лугайда, була раніше коханкою Конала Переможного, а потім Кухуліна. Таким чином, вона – дружина трьох герої, імена яких починаються зі складу на Ку або Кон, що означають «пес»; звідси Лугайд метафорично – «син трьох псів».
16)… Ліффей… - ріка на якій стоїть Дублін, яка притікає до нього з північного заходу.
17)…військо уладів рухалося з півночі…- очевидно, до того часу закінчився термін магічної хвороби уладів і вони змогли виступити в похід.
18)… Якийсь вершник наближається до нас…- для швидкості та зручності погоні Конал змінив колісницю на верхового коня. Так як верхова їзда в древні часи була ірландцям невідома, то це місце є пізнішою рисою внесеною в сагу.
19)… не тут, а в Мумані…- він хоче битися на своїй рідній землі, подібно до того, як Кухулін був убитий ним на своїй.
20)… від однієї стражі до другої…- тобто на протязі трьох годин.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ірландія, VIII ст. н. е.