У небі
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз, як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави, тайно, стрімко, до небес.
Лишивши слід отам, в глибіні десь.
А тиша мудра, вічно втомлена, мабуть,
Питає знову: де йдемо, чи трудна путь?
А темінь – птаха наче хрестить всіх крильми.
Себе у осені шукаєм вперто ми.
13.09.2026