Патерсон
вода падає з порожнечі,
падає як на плечі,
як строфи в записник маленької дівчинки
дрібним почерком повсякденності
і склоочисник вже не рипить по сухому,
згортаючи краплі прозорі з прозорого,
маршрутом номер двадцять три розступаються молекули,
перед мокрим автобусом,
який міг би бути великою рибою в заплавах вулиць,
бути коропом кої в озері міста
підставляючи сонцю свій фарбований бік
він заходить на ще одне коло
ніби стрілка годинника,
простує цифрами ніби рефренами,
відточує рефлексію похиленої поштової скриньки,
перегортує аркуші зошита,
сьогоднішній до половини списаний,
отже ще є невідкриті можливості,
паркова лавка споглядає водоспад,
Патерсон йде обідати
