Ренесанс мрії
Через роки він має грішну мрію-
Її в отель зумисно замануть…
Душа його від спогадів бажанням захмеліла,
Спокусити жадає її знову при свічках.
Він памʼятає чудернацький той готель,
Що вздовж дороги причаївся?!
Двоповерховий номер — замок ефемерний,
І світ навколо неї нескінченний …
Як королеві там їй присягався,
Не раз її до ранку у коханні зізнавався,
Вона із сонцем ранішнім зазвичай утікала,
Або занурившись у нього про сьогодення забувала.
Медова м’якість, окрилений сміх...
Той час застиг у пам`яті, мов казка-
Йому там рівно тридцять шість…
А їй всього лиш двадцять…
В.С.Курзанцев