Не кінчаються
А я ж виступав, блядь, за гуманізм
Типу життя людини то цінність найвища
Але в долі така нах іронія
Що на міцність перевіряє
Твої переконання,
Протиставляє
Ситуації до твоїх висновків
І тепер я вважаю що треба вбивати всіх підарів.
А я ж хистом своїм хизувався,
Не тримати зла ні на кого,
Казав що міг усіх пробачати,
Але у житті такі робляться виверти,
Що тепер найпалкішим бажанням
Є бажання помститися
За Графа, за Поршня, за Чайку,
І усіх підарів поубивати.
А я ж вірив завжди в інтелект
Типу людина тому і людина адже розумна,
І будь який спір чи незгоду
Реально вирішити вербально.
Але їх підарський збочений мозок
Їсть тільки казку про велич імперії
І скрєпи їхні їбані
Їх гонять вперед тактичними двійками
З молитвою проти дрона бєсовского
І патчем "груз двєсті".
І єдине тоді що лишається
Це тільки їх повбивати,
І вони бачучи як їх підарська плоть
Вибухами розлітається,
А інші не зносячи болю стріляються,
Ті що лишились однак
Не роздупляються,
І йдуть за погибеллю,
Але й, сука, чомусь не кінчаються.
