Про землю

Вони залишалися мертвими двісті років. І, тим не менш вони були живими. Вони не могли долетіти до...

Гуляючи одного разу вечором дощаними доріжками приморського парку, ми, я і мій приятель Сід, поба...

Він їхав додому звивистими вуличками, радіючи погоді і захоплюючись тропічними деревами, що обсип...

Молодий філософ: - Вчителю, що порадите доказувати мені: безсмертя душі чи навпаки? ...

До Різдва випало дуже багато снігу, маленький будиночок в горах виглядав з-під снігу тільки дахом і...

Земна краса - печать любові, Відбиток Господа - Творця.В своїй Божественній основі, Нема їй краю та ...

Наше знайомство почалося з того, що вона одного разу залетіла у розчинене вікно, поки я сидів і пи...

Один з приятелів розповідає: О п’ятій годині в різдвяний святвечір, я запер свою...

Віднедавна, з дідом Грицем, приключилась небилиця. Таємниці не здержу, Вам на вушко розскажу! ...

Похований в канаві під трубою, щоб друзів сльози бігли наді мною.

З нас кожного в житті годують ноги, з нас кожного не прикрашають роги.

Ніде немає в світі твого: здається, ось оце – твоє…

Безліч звичок вже віками люд придумав в порятунок,

В недобрый час оставил ты творенье, Свой замысел, предел твоей мечты.

И рифмы разлетелись прочь. Как будто все ушли с зимою.

Сколько раз он входил в подземелье, никто не скажет.

- Как ты думаешь, наш каган после вчерашнего пира уже пришёл в себя или нет? – спросил товарищ дружинника.

Налита в зѐмлю кров по вінця. Тепер її жиди вкрадуть

Дубовий ідол Перуну́ і товстий Водяник

Чому ми віримо у чудеса, адже ніхто з нас жодного не бачив?

Розпинай мене, вітре, я така як спустошена мрія. Заморилась як сонце, на світанку мабуть не зійду...

Грубість завжди весела, в ніжності є печаль,

Шкільний твір на тему: Екологія. Роздуми про природу, екологію, планету, шляхи подолання екологічної проблеми людства.

Складний, сенсозмістовний і однозначно "не лайковий" вірш. Проте я не пишу кон"юнктури. Для поціновувачів

Громи, громи... Небес потужний голос. І косить небо щирими слізьми, І спориші, і вже налитий колос. Громи... громи...

Ні, не каменотеса сили, А майстра точений різець Перетворив скалисті схили У храму зодчого взірець.

Кораблик білий у даль прямує, Спекотний вечір – вогнистий шлях…

Ми так звикли до виразів на кшталт "Дари ланів" або "Дари моря", що не задумуємося, над там, хто кому служить. І яка ціна того дару.

Чорнобиль - чорна біль у Неньки-України, Із страхом й сумом пам`ятає світ і нині

Нестерпні потуги старого, як світ м`яча, підстрибнути вище ніж віти того клена. Стрибок за стрибком силу він втрачав Невдовзі здувся, - нарешті душа окремо...